Рейтинг CMS Joomla.
Шаблоны joomla 3 скачать бесплатно.

Logo

Call-centre

 

values

 

Energy Standart Fund Ltd

Facebook YouTube
Ви тут: ГоловнаПРЕС-ЦЕНТРНовини компаніїСільська електроенергетика Сумщини (1950-1978 роки)

У матеріалах, присвячених історії енергетики Сумщини, Ви можете зустріти знайомі імена та місця на фото – адже це все відбувалося на нашій рідній землі, в селах і містах, де ми народилися. Продовжуємо розповідати, як світло проникало в кожну оселю Сумської області.

Електрифікація сільськогосподарського виробництва, сіл і селищ на Сумщині розпочалася в післявоєнні роки. Економіка на території області розвивалася, в основному, в аграрному секторі. Сумська область як самостійна адміністративна одиниця створена 10 січня 1939 року. До неї ввійшли: Білопільський, Великописарівський, Краснопільський, Лебединський, Охтирський, Тростянецький, Грунський, Миропільський, Улянівський, Хотінський, Штепівський і Сумський райони від Харківської області; Буринський, Глухівський, Конотопський, Кролевецький, Недригайлівський, Путивльський, Роменський, Середино-Будський, Глинський, Дубов’язівський, Смілівський, Талалаївський, Хильчицький, Червоний, Шалигінський, Шосткинський і Ямпільський райони – від Чернігівської області; Липоводолинський і Синівський райони – від Полтавської області.

У цей час в області формувалась і одержувала подальший розвиток промисловість. Докорінні перетворення проходили в сільському господарстві. Більша частина населення області проживала в сільській місцевості. В 1939 році в селах проживало 81,3% всього населення Сумщини. На цей час у колгоспне виробництво вже було об’єднано більшість селянських господарств.

У всіх сферах народного господарства поліпшувалося матеріальне становище працівників. Зникло безробіття. Упорядковувалися міста й села. На багатьох ланках народного господарства запроваджувалася електрифікація. Потреба в електроенергії зростала. Збільшували свою потужність дизельні електростанції в Сумах, Охтирці, Конотопі, Ромнах, Глухові, Шостці та Лебедині.

В інших районних центрах і селищах господарства почали будувати свої дизельні електростанції невеликої потужності. Електростанції цукрових заводів забезпечували електричною енергією, в основному для освітлення, жителів своїх і сусідніх селищ.

За роки Другої світової війни народне господарство, у тому числі й енергетика, були повністю зруйновані. З перших днів визволення Сумщини населення почало відбудову господарств. У неймовірно важких умовах відроджувалось сільське господарство. Величезні руйнування, відсутність техніки і коштів ускладнювали його процес. Була гостра потреба в робочій силі. Переборюючи всі труднощі, працівники сільського господарства надавали велику допомогу фронту.

Сумська ТЕЦ-Хотінь у селі Хотінь Сумського району

У післявоєнні роки разом з усім населенням країни жителі Сумщини відбудовували зруйновані села, колгоспи, ферми, ремонтували уцілілу сільськогосподарську техніку, створювали міжколгоспні машинно-тракторні станції. Для прискорення процесів відбудови сільськогосподарського виробництва та нового будівництва на селі, в районних центрах, у колгоспах і радгоспах, а також на міжколгоспних машинно-тракторних станціях будували гідравлічні і дизельні електричні станції невеликої потужності. Вони забезпечували електричною енергією майстерні, колгоспні двори, ферми, контори, клуби, лікарні. Електрична енергія подавалась у приватні будинки для населення.

Парова турбіна з редуктором американської фірми Вартінгтон і генератором фірми Вестингауз

Будівництво сільських електричних мереж у післявоєнні роки відбувалося, в основному, силами колгоспів і радгоспів. Від невеликих гідравлічних і дизельних електростанцій будувались лінії електропередачі напругою 220 В, які потім обслуговував персонал місцевих господарств. Матеріали й обладнання для будівництва й експлуатації електричних мереж працівники господарств шукали самостійно. Спеціалістів із електроенергетики на селі майже не було.

Працююче обладнання електроенергетики на селі потребувало постійного обслуговування і ремонту. Для виконання робіт із експлуатації і ремонту електроустаткування й електричних мереж у 1944 році створили Сумську експлуатаційну дільницю, яка за домовленістю з господарствами здійснювала ці роботи. Вона підпорядковувалася Харківській міжобласній конторі «Сільелектро» Головсільелектро Міністерства сільського господарства УРСР.

Через Харківську міжобласну контору «Сільелектро» Сумська дільниця одержувала запасні частини, дроти для ліній електропередачі та внутрішніх електропроводок, ізолятори, арматуру й електричні лампи для освітлення. Керівний склад дільниці часто змінювався. Тільки в 1950 році, коли начальником дільниці призначили Болотникова Миколу Васильовича, який мав досвід роботи в електричних мережах, дільниця почала працювати стабільно і з кожним роком збільшувала обсяги робіт. Персонал розміщувався в старих будівлях центральної частини Сум – між нинішніми вулицями Соборною і Воскресенською.

Потреба в електричній енергії для сільськогосподарського виробництва з кожним роком збільшувалась. Для виконання будівельно-монтажних робіт і прискорення впровадження електричної енергії в сільськогосподарське виробництво і побут сільських жителів у 1947 році створили Сумську обласну будівельну контору «Сільелектро», яка була підпорядкована тресту «Укрсільенергобуд» Міністерства сільського господарства УРСР. Разом із обласним управлінням сільського господарства, за домовленістю з колгоспами і радгоспами, Сумська обласна будівельна контора «Сільелектро» розробляла заходи зі спорудження і фінансування будівництва об’єктів електроенергетики для сільських споживачів.

У зв’язку з тим, що державних електричних мереж на селі ще не було, в колгоспах і радгоспах продовжувалось будівництво дизельних електростанцій. Широкого розповсюдження набуло будівництво міжколгоспних гідравлічних електростанцій на річках. Замовником робіт зі спорудження гідравлічних електростанцій виступали міжколгоспні ради. Пошукові та проектні роботи виконувала Сумська обласна будівельна контра «Сільелектро». Вона виступала і як підрядна будівельно-монтажна організація. Проекти затверджувало обласне управління сільського господарства.

У період з 1946 до 1950 року збудовані: Обтовська і Реутинська ГЕС на річці Реть у Кролевецькому районі, Лушниківська ГЕС на річці Осоті у Шосткинському районі, Скельська ГЕС на річці Ворсклі в Охтирському районі, Попівська і Пожнянська ГЕС на річці Ворсклиці та Великописарівська ГЕС на річці Ворсклі у Великописарівському районі, Боромлянська ГЕС на річці Боромлі у Тростянецькому районі.

Керівником обласної будівельної контори «Сільелектро» в цей час був Колесник Федір Кузьмич. На підприємстві не було фахівців із гідротехніки, тому проектну документацію і спорудження ГЕС виконували неякісно. Будівельним матеріалом була, в основному, деревина. І, як результат, на таких спорудах виникали аварійні ситуації, тому вони виходили з ладу. Як приклад, у 1950 році таке сталося на Обтовській ГЕС у Кролевецькому районі, де через розмив у греблі електростанція працювала всього один рік. Це підтверджується аварійним актом. Недовго працювали подібні ГЕС і в інших районах.

Скельська ГЕС

У кінці 1940-х років підрядною організацією з проектування малих ГЕС виступила республіканська зональна проектно-пошукова контора «Укрсільенергопроект». Вона запроектувала надійніші гідравлічні електростанції на річці Псел: Низівську, Ворожбянську, Михайлівську і Бобровську.

У 1948 році на посаду головного інженера обласної будівельної контори «Сільелектро» призначили Греченкова Федора Антоновича, який мав досвід у будівництві гідроспоруд. Саме в цей час розпочали будівати Низівську ГЕС на річці Псел.

Серйозні пошукові роботи і застосування залізобетону при її будівництві, а також дотримування вимог зі спорудження підводної частини греблі ГЕС, забезпечили її надійнішу роботу. Низівська, Ворожбянська і Михайлівська ГЕС експлуатуються до нашого часу.

У лютому 1949 року директором Сумської обласної будівельної контори «Сільелектро» призначили Бітюкова Володимира Миколайовича. У серпні 1950 року головного інженера обласної будівельної контори «Сільелектро» Греченкова Федора Антоновича призначили на таку ж посаду в Сумське виробниче підприємство електричних мереж. А головним інженером обласної будівельної контори «Сільелектро» став Іваній Микола Григорович.

Будівництво малих ГЕС на річках області на початку розвитку сільської електроенергетики зіграло важливу роль. Від розподільчих пристроїв гідростанцій будувались лінії електропередачі напругою 10 кВ з трансформаторними пунктами 10/0,4 кВ для забезпечення електроенергією неподалік розташованих колгоспів і населених пунктів. Будувались лінії електропередачі 0,4 кВ безпосередньо до споживачів господарств і до будинків мешканців сіл. Ці роботи виконувала обласна будівельна контора «Сільелектро», персонал якої мав більший досвід і міг виконувати уже значні обсяги робіт з будівництва сільських електромереж області.

Особливістю гідравлічних електростанцій було те, що електрична енергія споживачам постачалась безперервно протягом доби, тоді як електрична енергія від дизельних електростанцій – лише у вечірні години.

Першу гідравлічну електростанцію на річці Псел збудували в 1952 році в селі Низи Сумського району підрядним способом. Замовник робіт – Харківська міжобласна експлуатаційна контора «Сільенерго», створена в 1948 році шляхом розподілу міжобласної контори «Сільелектро» на дві самостійні організації – будівельну й експлуатаційну. Директором експлуатаційної контори був Савич-Заблацький Б.К., головним інженером – Чирков М.О. Фінансувалося будівництво з державного бюджету.

У 1954 році Сумська експлуатаційна дільниця «Сільелектро» підпорядковувалася дирекції Низівської ГЕС. Начальник дільниці Болотников Микола Васильович призначений технічним керівником Низівської ГЕС. У 1955 році він серед 25 тисяч спеціалістів, за рішенням уряду, був направлений на посаду голови колгоспу «Вперед» Буринського району.

На півночі Сумської області почали формуватись електричні мережі від теплової електростанції Шосткинського заводу «Зірка». Не зважаючи на великі труднощі, в 1948 році електроенергію від ТЕЦ заводу отримали села Миронівка, Лазарівка й Ображіївка.

У 1948 році в селах Чапліївці, Клишках, Собичевому збудували колгоспні дизельні електростанції. Для прискорення і координації робіт із впровадження електричної енергії в сільське господарство у 1947 році в Шосткинському районі створена Шосткинська енергетична експлуатаційна дільниця. Вона також підпорядковувалася Харківській міжобласній експлуатаційній конторі «Сільенерго». Керівником дільниці був Рева Платон Піменович. Шосткинська експлуатаційна дільниця забезпечувала електроенергією споживачів також у Ямпільському і Середино-Будському районах.

У 1949 році побудована лінія електропередачі напругою 6,3 кВ від електромереж села Миронівки Шосткинського району. Це дало можливість подати електричну енергію до Ямполя.

У 1954 році електрифікація сільського господарства вступила в новий етап розвитку – почалося підключення сільських споживачів до державної енергосистеми.

Продовження теми читайте в наших наступних публікаціях. Попередні матеріали з історії енергетики Сумщини читайте тут:

Чи знаєте ви, як зароджувалася енергетика Сумщини?

Як починала сяяти Сумщина?

Енергетична галузь Сумщини у післявоєнний період (1944-1970 роки)

Енергетична галузь Сумщини у післявоєнний період (1944-1970 роки): ІІ частина

Джерело: Енергетика Сумщини. Погляд крізь сторіччя: Збірник історико-краєзнавчих матеріалів. К.: ВД «Фолігрант», 2016. – 216 с., іл.



ГОЛОВНА

ТОВАРИСТВО

СПОЖИВАЧАМ

АКЦІОНЕРАМ

ОСОБИСТИЙ КАБІНЕТ

ОНЛАЙН ЗВЕРНЕННЯ

ПРЕС-ЦЕНТР

КОНТАКТИ